Біля шляху Юзкуйського
Мов тая гадюка,
Причаїлась у полині
Важка каменюка.
Літній дощ її точить,
Дужий грім її лає,
Проте брила велична
Лежить, і до краю
Не одної більше,
Лише земле свята.
А камінь у травах-
Мов печать на літа.
Час швидко стікає
Як Ворскла-ріка.
Та степ пам’ятає
Того козака,
Що прийняв тут бій
І в нерівному пав,
А кречет татарський
За обрій злітав.
Вже й доля забула
Де пилом він став,
Та степом змарнілий чумак проїжджав.
Побачив: виблискує криця,
Аліє над прахом цвіт-мак,
Зробив серед степу могилу,
І святим навік став козак.
Та щоб не забули
Про щирого сина,
Чумаченько в трави поклав жорновину.
Як в світі буває:
Все тішиться доля,
І жорнов став каменем
В чистому полі.
Над шляхом Юзкуйським сонце стає,
Щоб світ пробудити скоріш,
Під каменем воїн сном вічним спить
Залиш його світло, залиш!
20.03.07
